Сценарій
уривка з роману О.Гончара «Собор»
Козацькая
слава
(Сцена - собор. На передній план виходять
Д.Яворницький і Махно.
Думки
вголос, спочатку про Яворницького, потім про Махна).
Махно:
Ось
ти який, професоре Яворницький! Професор,а всі степи пішки обходив,пороги
щороку пропливав, руки-ноги поламав на хортицьких скелях та все тієї козаччини
дошукувався.
Воскрешає
славу минулих віків,задля неї живе,всьому світові поклав розповісти про лицарів
козацької республіки. Томи про ту козаччину понаписував,всі перекази про
Запорізьких Чаклунів-характерників позбирав і сам став як характерник!
Яворницький:
Ти
людина-легенда,чому ж діла твої такі чорні? Чому жадоба руйнацтва така
дужа,така могутня в тобі? Чи світ іде до того? До того,що на сцену виступають
тільки двоє: Руйнач і Будівник… Але
знати б тобі:зайнятий руйнуванням неминуче деградує.
Дія 1
(Собор. Лунає свист на весь собор. Це
Штереверя – взводний,щоб показати свою силу,безстрашшя. А десь із
затінку,збоку,навперейми йому раптом басовите,власницьке).
Яворницький:
Не свисти!
Штереверя:
-Чого
тобі,діду?
Яворницький:
– Не годиться свистіти в хаті. Мусив би знати
звичай батьківський.
Штереверя:
-Це
ж не хата!
Яворницький:
– Тим паче, Храм! Храм краси,історії, храм
зодчества козацького..
А
ви… як у конюшні…
Штереверя:
–
Замовч,діду!Бо в нас за такі речі… раз (робить рух рукою) – і кишки вон на
телефон! Ти ж бачиш,при шаблі я: один мах – і дух з тебе випущу!
Яворницький:
– Мій дух,парубче, не боїться тебе.
Штереверя:
–
Ов-ва? (взявся в боки перед професором,здивований). Невмирущий ти?Ні куля ні
шабля тебе не бере? А якщо попробую..
Яворницький:
– Ти мене шаблею не лякай… Чуєш пороги на
Дніпрі ревуть? І могили гомонять, і вітри гудуть! То все мої спільники! Діло
моє віки переживе! Рєпін мене для вічності малював, а ти хочеш рубати ( в
одного з махновців, що взявся саме кресати на , Яворницький вириває із рук
кремінь і губку. Кинув,сердито затоптав ногою).
Яворницький:
-Паливоди!
Розстьоби!Горшкодери! Геть же з собору!
Махновець:
-Ой,папахо,встрелимо!
(підбирає з підлоги кремінь).
Яворницький:
-Як
маєш порожню макітру на плечах, то стріляй: на твоєму боці сила, на моєму
правда. Сила розвіється,а правда – ніколи!
Дія
2
Голоси:
-Ведіть
професора сюди!
-
Сам Нестір Іванович допит йому вчинить!
(Входить
Махно).
Махно:
-За
що,професоре, з моїми хлопцями не помирився?
Яворницький:
-За
вогонь. Не криши,кажу,а він креше. Іч,найшовся Герострат із хутора
Голопупеного… Йому хоч і собор спалити. А ти його будував?
Махно:
-Тобі
не подобається,професоре, моє військо чи мої ідеали?
Яворницький:
-То
не ідеал, до якого йдуть через руїни та через трупи. Дух руйнівний, стихія
руйнацтва – це не моя стихія!
Голоси:
-Батьку!
Та що ми з ним антимонію розводимо?
-Одразу
ж видно – контра, ворог повстання!
-Удядьківську
вишиту сорочку вирядивсь,а вдома,мабуть, буржуйські шуби міль проїдає!
Махно:
-Джуру
сюди! Ягора! ( з натовпа випхнули хлопця з батіжком).
На!
Укокош! (кивнув на Яворницького). Він військо наше образив.
Голоси:
-Цілься!
-Цілься
йому просто в кишки
-Натискуй!
-Плі!
Хлопчик:
-(у
хлопчика підкошуються ноги, в очах темніє. Вислизнув із руки наган, упав
на
землю).
-Не
буду!
Махно:
-Чому?
Хлопчик:
-Не
буду і тільки!
Махно
(заржав холодним сміхом):
-Оце
я люблю! Моя вдача! Мій характер! За це тебе й милую! (До Яворницького
великодушно). Дарую життя! Що оковитої цареві не дав. А мені дав би?
Яворницький:
-Далеко
звідси. Музей у місті, а місто ж не твоє.
Махно:
-За
ковток оковитої місто візьму. І музей твій провідаю. Ось при мені шабля Еміра бухарського, хочеш – на згадку в музеї
залишу?
Яворницький:
-В
мене музей запорозький. Шукаю найперше те, що запорозькі зброярі давали. Славою
налите збираю.
Махно:
-А
ще?
Яворницький:
-Та
ще рало хліборобське беру. Леміш від давнього плуга. Човен козацький. Кобзу.
Ткацький верстат. Та ще кочергу металурга, що першу домну поставив на Дніпрі.
Таке збираю.
Метал
зварити – це вам не юшку забовтати,хлопці. Кишки випустити й дурень зуміє. А
таємниця майстрів, таємниця,скажімо, дамаської сталі… Кому вона з вас відома?
Штереверя ( випхався наперед):
-Діду,
а мені в твоєму музеї місце знайдеться? Годящий ось такий для історії?
Яворницький
(оглянув вивчально):
-Дещо
й від тебе буде. Вошу,може, на аркані… Чи самогону сулію… Бо що ж іще?
Махно:
-Ось
ти,Яворницький, славився в губернії своїми лекціями про козаччину, простолюддю
і навіть купцям їх читав. Так просвіти ж тепер і моїх хлопців, розкажи їм про
цей собор… щоб знали хоч, звідки ти їх, героїв повстання, виганяєш.
Яворницький:
-Раніше,ще
в княжі часи, собори найчастіше будували на честь перемог, а цей був збудований
козаками на знак прощання зі
зброєю,Січчю! Того року закладали його, коли цариця-сука Січ розгромила.
Полюбовник її Потьомкін, що сам у козаки втерся, Грицьком Нечесою назвався,
наукою зради помагав тій скурвленій вінценосці. Вона ж наші шанці підступно
забрала,і гармати,і прапори, і печатку військову, а вони,козаки, хоч і вели їх
на сустави рубати – збудували собор святий, дух свій у небо послали, і він у
віках сіятиме над степами.
(З
рябого махновця зриває шапку). Ти свою шапку баранячу скинь перед цим
витвором!Скинь її перед тими козацькими архітекторами, що собор цей тобі,
ледащові,збудували… Побачимо, що ти збудуєш!
-
Літературна студія
Вірші
учениці 8 класу, учитель Вільшанецька
Т.Я.
Мій
Шевченко
Його
вірші – це кроки в майбуття,
Його
думки живуть в серцях народу,
Він
ношу свою ніс крізь все життя
За
мир, за Батьівщину,за свободу.
Горіло
вічне полум’я в душі, -
В
його душі – невичерпній святині,-
І
зігрівало в кожному вірші
Україну
нашу споконвік,донині.
Поля
і небо – це його любов,
Зірки
і Всесвіт – дім його над нами.
Та
вірю я – душа Тараса знов
В
цю землю повертається віршами.
Слова
його – гімн миру і краси,
Його
картини – образи держави,
Він
духом є Чернечої гори
Й
душею є людської волі й слави.
Він
– України незрівнянний дар,
Якого
ще не бачив світ ізроду,
Це
– мій Шевченко,вічний наш кобзар,
Це
– наш Тарас, душа і дух народу.
Агнеса Бабечко
Комментариев нет:
Отправить комментарий